Офтальмологія Vizio.com.ua

Дивись на світ здоровими очима!

Аномалії та захворювання повік, сльозового та окорухового аппарату

Аномалії розвитку та розташування повік зумовлені багатьма тератогенними чинниками, які діяли під час вагітності в період закладення і розвитку повік, а також можуть передаватись як спадкові.

Ще під час огляду новонародженого в пологовому будинку можна виявити такі аномалії;
— криптофтальм — природжене недорозвинення очного яблука, повік, зіничної щілини;
— анкілоблефарон - часткове або повне зрощення повік;
— мікроблефарон — зменшення вертикального розміру повік, унаслідок чого виникає лагофтальм;
— колобома повік — дефект усіх шарів повік, частіше верхнього, від краю до ділянки брови і широкою основою завжди донизу;
— блефарофімоз — укорочення очної щілини, зумовлене зрощенням краю повік біля зовнішнього кута ока;
— виворіт нижньої повіки — край повіки повернутий у бік шкіри обличчя, очна щілина не змикається, відзначається постійна сльозотеча;
— заворот повік — край повіки повернутий до очного яблука, що призводить до постійного подразнення та запалення рогівки;
— птоз — опущення верхньої повіки. Птоз може виникати через недорозвинення м'яза—підіймача повіки або внаслідок порушення його іннервації. Захворювання може бути одно- або двобічним. Розрізняють три ступені птозу:
1-й — верхня повіка прикриває рогівку до 1/3 зіниці — частковий птоз;
2-й — верхня повіка прикриває 1/2 рогівки — неповний птоз;
3-й — верхня повіка закриває всю зіницю — повний птоз.

Епікантус — складка внутрішнього кута ока: верхньої повіки - прямий, нижньої — зворотній.

Захворювання шкіри повік мало чим відрізняються від захворювань шкіри обличчя і бувають запального і незапального характеру.

Незапальні захворювання очей — набряки. Вони виникають при серцево-судинних захворюваннях, хворобах нирок і як автоімунні (набряк Квінке). Характерна особливість незапальних набряків — при сильному набряку, болючості й напруженості відсутня гіперемія.

Набряк Квінке виражається появою обмеженого набряку, який дуже швидко виникає і так само швидко зникає (унаслідок розладів іннервації судин).
Після частих набряків шкіра стає настільки тонкою, що утворює багато складок, унаслідок чого розширюються дрібні поверхневі вени і шкіра набуває червоного кольору. Такий стан називають блефарохалазисом.

Ксантелазма — жовтуватого кольору бляшки на верхніх повіках, частіше у жінок. Це локальні відкладення холестерину через порушення ліпідного обміну.

Запальні захворювання повік — екзема, бешиха, фурункул, абсцес, герпес.

При екземі повік можуть спостерігатися всі характерні для шкірної екземи форми і стадії розвитку. При мокрій екземі на гіперемійованій шкірі висипають пухирці, а після їхнього проривання залишається мокра поверхня. Частіше мокра екзема буває, у дітей. У дорослих частіше зустрічається лускова екзема, яка характеризується злущенням клітин епідермісу на сухій гіперемійованій шкірі. Часто причиною екземи бувають гіпо- та арибофлавінози.

Фурункул шкіри повік розміщується переважно в ділянді бррви. Причина — інфікування гнійними бактеріями.

Абсцес повік розвивається після травми, ускладненої інфекцією, або поширюється із прилеглих тканин. При цьому шкіра стає напруженою, болючою, повіка набрякає, виникає флюктуація. Після розтину або самостійного проривання абсцесу всі запальні явища швидко минають.

Бешихове запалення шкіри повік поширюється зі шкіри обличчя.

Герпетичне ураження характеризується висипанням на шкірі повік прозорих пухирців, які висихають і швидко відпадають. Дуже небезпечним є перехід захворювання на оболонки ока.

Блефарит — запалення краю повік. Загальні причини: хронічні інфекційні та інфекційно-алергійні захворювання, гіповітамінози, анемії, глистяні інвазії, захворювання травного тракту, зубів, носової частини глотки. Місцеві причини: не кориговані або неправильно кориговані аномалії рефракції, розлади акомодації, хронічні кон'юнктивіти, захворювання сльозового апарату, дія чинників зовнішнього середовища.

Клініка блефариту характеризується тривалим, хронічним перебігом, що супроводжується свербежем, відчуттям важкості повік, швидкою втомою очей, підвищеною їхньою чутливістю до світла.

Простий, або лусковий, блефарит — краї повік із незначною гіперемією та деяким стовщенням, укриті дрібними сірувато-білуватими лусочками або жовтуватими кірочками, шкіра під ними рівна.

Виразковий блефарит — на краю повік утворюються гнійні кірочки, після видалення яких залишаються криваві виразки. Можливе нагноювання волосяних мішечків та сальних залоз. Унаслідок рубцювання спостерігається стійке випадання вій, неправильний їхній ріст, виворіт сльозових точок або всієї Повіки. За тривалого перебігу процесу краї повік гіпертрофуються і стовщуються.

Мейбомієвий блефарит характеризується тим, що гіперемійований і стовщений край здається промасленим. Під час натискання на хрящ повіки із мейбомієвих залоз виділяється каламутний маслянистий секрет.

Лікування блефариту проводять за участю терапевта та інших фахівців, воно включає:
1) загальнозміцнювальні заходи;
2) поліпшення гігієнічних умов праці та відпочинку;
3) збагачення організму вітамінами;
4) правильну корекцію аномалій рефракції;
5) медикаментозну терапію: при простому блефариті після видалення лусочок край повіки змазують діамантовим зеленим, втирають 1 % жовту ртутну мазь, або застосовують 30 % краплі сульфацил натрію; при виразковому блефариті перед зняттям кірочок накладають компрес із мазями, потім виразки 3—5 діб змазують діамантовим зеленим та мазями з антибіотиками, які періодично змінюють. Інколи застосовують автогемотерапію, фізіотерапевтичне лікування (УВЧ, електрофорез кортикостероїдних препаратів); при мейбомієвому блефариті проводять масаж повік.

Ячмінь — гостре гнійне запалення волосяного мішечка або сальної залозки краю повік.
Етіологія: інфікується частіше стафілококом, чинники, що зумовлюють хворобу, блефарит, хвороби обміну речовин, захворювання травного тракту, загальні захворювання організму.
Клініка: на краю повіки виникає обмежена, різко болісна припухлість, яка супроводжується гіперемією та набряком шкіри повік та сполучної тканини. Через 2—4 доби на верхівці припухлості утворюється жовтувата головка, після проривання якої виділяється гній та частинки некротизованої тканини. Інколи утворюється кілька ячменів. Також може спостерігатися загальна реакція організму: головний біль, підвищення температури тіла, припухання регіонарних лімфатичних вузлів. У разі видавлювання ячменя можуть виникати ускладнення — флегмона очної ямки, тромбоз кавернозного синуса, менінгіт.
Лікування: сульфаніламідні краплі та мазі, мазі з антибіотиками, сухе тепло, УВЧ-терапія, при рецидивних ячменях автогемотерапія, симптоматичне лікування — аналгетики, антигістамінні та жарознижувальні препарати.

Дакріоаденіт — гостре або хронічне запалення сльозової залози. Гострий дакріоаденіт може розвиватися внаслідок ендогенної інфекції (грип, черевний тиф, пневмонія, скарлатина, ревматизм, ангіна, гонорея), часто виникає після паротиту одночасно із запаленням привушної та підщелепних слинних залоз.

Хронічний дакріоаденіт перебігає переважно у вигляді хвороби Микулича, в основі якої лежить ураження кровотворної системи; вона належить до групи хронічних лімфолейкозів й алейкемічних лімфаденозів. Також може виникати внаслідок туберкульозу, сифілісу, паротиту, епідемічного енцефаліту.

Початок гострого процесу виявляється болем у зовнішній частині верхньої повіки, очне яблуко зміщується донизу і досередини з обмеженням рухів догори і назовні. Виникає екзофтальм, збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Під час відтягування верхньої повіки від ока видно випинання сльозової залози. Інколи набряк шкіри поширюється на скроневу ділянку і на всю половину обличчя. Якщо відбувається нагноєння сльозової залози, то виникають загальна слабкість, підвищення температури тіла, які тривають від 1 до 3 тиж, інколи з утворенням абсцесу, який може проривати кон'юнктивальний мішок (у разі нагноєння пальпебральної частини залози) або через шкіру (у разі нагноєння очноямкової частини залози).

Хронічний дакріоаденіт у вигляді хвороби Микулича — це повільно прогресуюче симетричне ураження сльозових та слинних залоз як системне захворювання лімфатичного апарату. Основний прояв — двобічне збільшення сльозових залоз, під час пальпації болісне, щільної консистенції значний екзофтальм. Інколи збільшуються слинні залози та лімфатичні вузли. Хворі скаржаться на сухість у роті, "сухий кон'юнктивіт" (гіпофункція сльозових залоз), карієс. Але може спостерігатись і однобічний набряк сльозових та слинних залоз.
Лікування дакріоаденіту етіологічне із застосуванням сульфаніламідних препаратів та антибіотиків, місцево — різних теплових процедур, УВЧ-терапії. У разі утворення абсцесів проводять їхній розтин.

Дакріоцистит — запалення сльозового мішка. Може спостерігатись у вигляді гострого, хронічного та, окремо, дакріоциститу новонароджених.
Виникає під час захворювань слизової оболонки носа, що супроводжуються звуженням або закупорюванням сльозово-носового каналу, запальними процесами в гайморовій порожнині та кістках, де розташований сльозовий мішок.

У разі гострого процесу спостерігається болісна припухлість та різка гіперемія шкіри в ділянці сльозового мішка. Повіки набряклі, очна щілина звужена або закрита. Різка межа запалення відсутня (на відміну від бешихового запалення). За відсутності лікування через кілька днів набряк стає м'якшим, шкіра над ним жовтіє і формується абсцес, який самостійно прориває. Може утворюватися фістула, з якої виділяється гній або сльоза.

Хронічний дакріоцистит проявляється стійкою сльозотечею, набряком у ділянці сльозового мішка. Під час натискання на нього зі сльозових точок виділяються слизові або слизисто-гнійні виділення. Сполучна оболонка повік, півмісяцева складка і сльозове м'ясце — гіперемійовані. Носова проба з коларголом або флюоресцеїном від'ємна (барвник у порожнину носа не надходить). За спроби промивання сльозових шляхів рідина в порожнину носа також не надходить. За тривалого існування хронічного дакріоциститу може настати сильне розтягнення (ектазія) сльозового мішка. У таких випадках шкіра стоншена і видно сльозовий мішок синюватого відтінку. Це захворювання є небезпечним для ока — гнійні виділення можуть інфікувати рогівку і навіть за незначних пошкоджень спричинювати виразкуна ній.

Дакріоцистит новонароджених виявляється припухлістю в ділянці сльозового мішка, під час натискання на яку виділяється гній або сльоза. Причина — затримка відкриття кісткової частини носо-сльозової протоки до народження, дивертикули (складки в сльозовому мішку), наявність желатинового закупорювання носо-сльозової протоки.

Лікування починають із зовнішнього масажу протягом 3—5 діб з наступним уведенням розчинів анестетиків, антибіотиків, лідази, протеази, димексиду під тиском. За відсутності ефекту проводять зондування боуменівськими зондами (№ 1—2) з наступнимт промиванням. За наявності гнійних виділень зондування сльозового мішка не проводять до повного зняття запальних процесів. За неефективності даних процедур проводять оперативне лікування.

Догляд за хворими в разі патології повік, сльозового та окорухового апарату полягає у своєчасному закапуванні крапель, замінюванні пов'язок, передбачає дотримування хворими лікарняного або правильного амбулаторного режиму.