Офтальмологія Vizio.com.ua

Дивись на світ здоровими очима!

Будова ока: додатки ока

Виникнення та розвиток органа зору зумовлені різноманітністю умов навколишнього середовища та внутрішнього середовища організму. За його допомогою людина сприймає не лише предмети оточуючого світу, а й світлову енергію, яка стимулює роботу різню відділів ЦНС.

Орган зору зазнав тривалої еволюції у процесі філогенетичного розвитку живих організмів. Розвиток органа зору змінюється відповідно до змін умов існування. Виникають нові пристосування внаслідок яких орган ускладнюється, тобто прогресивно диференціюється, це пов'язано з появою нових функцій.

Розвиток ока людини починається на другому тижні ембріонального життя з мозкової трубки, з якої виникають первинні очні міхурі. У кінці четвертого тижня з'являється кришталик, навколо якого, формується судинна оболонка. Поступово диференціюється білкова оболонка, камери ока, стає прозорим склисте тіло. Із шкірних складок розвиваються повіки.

Існують особливі, критичні періоди розвитку, протягом яких орган зору плода особливо чутливий до дії різних шкідливих чинників. Порушення розвитку ока у плода можуть спричинювати різні інфекційні захворювання вагітної, особливо краснуха, хвороби обміну речовин (цукровий діабет), авітаміноз, дія рентгенівського та радіоактивного випромінювання, вживання сильнодіючих ліків, антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, алкоголю, наркотичних речовин. Крім того, деякі захворювання очей можуть мати спадковий характер.

Очне яблуко розташоване в кістковому утворі — очній ямці, що має ширину і глибину близько 4 см, а за формою нагадує 4-гранну піраміду. Найтонша стінка — внутрішня — складається із сльозової кісточки і лобового відростка верхньої щелепи, очної пластинки решітчастої кістки, передньої частини клиноподібної кістки. Через тонкість та пористу структуру решітчастої кістки під час її запалення (етмоїдит) процес (особливо у дітей) легко поширюється на клітковину очної ямки та спричинює її запалення — флегмону. У разі травми кісток до очної ямки може потрапити повітря і тоді розвивається емфізема очної ямки. Верхню стінку очної ямки складають очна частина лобової кістки та мале крило клиноподібної кістки, зовнішню — лобовий та очний відростки виличної кістки.

Біля верхнього внутрішнього кута очної ямки розташована лобова пазуха, а біля нижньої стінки — верхньощелепна пазуха. Отже, очна ямка складається з багатьох тонких кісточок і контактує з пазухами носа. Це треба враховувати при запаленнях додаткових пазух носа, травмах обличчя та очної ямки, коли патологічний процес може поширюватися з пазух на очну ямку.

В очній ямці є утвори, що з'єднують її з порожниною черепа. Отже, запалення очної ямки особливо небезпечне, оскільки може поширитися на порожнину черепа. На межі верхньої та зовнішньої стінок очної ямки розташована верхня очноямкова щілина, яка з'єднує очну ямку із середньою черепною ямкою. Через неї пролягають усі рухові нерви ока, перша гілка трійчастого нерва, верхня очна вена.

На межі зовнішньої та нижньої стінок є нижня очноямкова щілина. Через неї в очну ямку входить верхньощелепний нерв, периферійну частину якого називають підочноямковим нервом. З нижньої скроневої ямки в очну ямку входить виличний нерв.

На вершині очної ямки розташований зоровий отвір (forawen оріїсит), що відкривається в порожнину черепа. Через нього пролягають зоровий нерв та очна артерія. Позаду від верхнього зовнішнього краю очної ямки є ямка для сльозової залози. Позаду від верхнього внутрішнього кута — блокова ямка та блокова ость, через яку перекидається сухожилля верхнього косого м'яза.

Очну ямку спереду прикривають повіки. Вони являють собою шкірні складки, які закривають спереду очі та захищають їх від зовнішніх ушкоджень, а також рівномірно зволожують очі сльозою під час моргання. Шкіра повік тонка, ніжна, має здатність збиратися в складки. Підшкірна клітковина не містить жиру, дуже пухка, унаслідок чого легко набрякає під час захворювання очей, нирок та серцево-судинної системи, а також травми. У товщі повік є сполучнотканинна пластинка — хрящ, який надає їм форми. По верхньому очноямковому краю до хряща прикріплюється м'яз—підіймач верхньої повіки та іннервується окоруховим нервом. Порушення іннервації призводить до птозу (опущення верхньої повіки). Коловий м'яз, що іннервується лицьовим нервом, поділяють на пальпебральну та очноямкову частини. Примружування ока за відкритої очної щілини — дія очноямкової частини колового м'яза, а спокійне заплющування очей - дія обох частин м'яза. У разі порушення іннервації колового м'яза ока виникає незмикання очної щілини — лагофтальм.

По краю повік ростуть вії. Правильний їхній ріст — коли вони ростуть уперед і на верхній повіці трохи загинаються вгору, на нижній - донизу. При трахомі та хронічних запальних захворюваннях краю повік може спостерігатися неправильний ріст вій і тоді вони ростуть у напрямку до очного яблука спричинюючи хронічні запальні захворювання рогівки. У повіках розміщені залози хряща повік (мейбомієві), сальні залози, завдяки секрету яких утворюється герметизація сполучно-оболонкового мішка під час змикання повік. Це запобігає засмічуванню очей та висиханню рогівки під час сну. Повіки за товщиною поділяють на дві частини — шкірно-м'язову і слизово-хрящову, вони можуть бути вільно роз'єднані під час операції. Вільні краї повік з'єднуються зовнішньою та внутрішньою спайками: у зовнішньому куті під гострим кутом, а у внутрішньому утворюють підковоподібний згин та обмежують цим самим простір, що називають сльозовим озером. Біля внутрішнього кута ока по краю повік розташовані невеликі підвищення — сльозові сосочки, на вершині яких містяться отвори сльозових канапьців, які в нормі прилягають до очного яблука.

Рух очних яблук здійснюється за допомогою шести зовнішніх м'язів — 4 прямих (m.m. recti superior, inferior, externus, interinus) — верхнього, нижнього, зовнішнього та внутрішнього і 2 косих (m.m. obliguus superior et inferior). Медіальний прямий м'яз повертає око назовні, латеральний — досередини, верхній прямий — угору та досередини, нижній — донизу і досередини, верхній косий — донизу і назовні, нижній косий — угору і назовні. Нижній косий м'яз починається від окістя очної ямки біля її нижньовнутрішнього краю. Рух очних яблук здійснюється внаслідок іннервації цих м'язів окоруховим, блоковим та відвідним нервами.

Кровопостачання ока та очної ямки здійснює очна артерія (a. oftalmica), яка є гілкою внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna). Очна артерія відходить від внутрішньої сонної артерії в порожнині черепа під тупим кутом і відразу входить в очну ямку через зоровий отвір разом із зоровим нервом, прилягаючи до його нижньої поверхні. Відтікання крові здійснюється в основному по венах, що супроводжують артерії. Більшість крові збирає верхня очна вена (v. ophtalmica superior), що виходить з очної ямки через верхню очну щілину і потрапляє в печеристу пазуху (sinus cavernosus). Через кутову вену вона анастомозує зі шкірними венами обличчя.

Нижня очна вена впадає в глибоку вену обличчя. Очноямкові вени також широко анастомозують з венами обличчя, носової порожнини, решітчастої пазухи. Ці вени не мають клапанів, і тому часто запальні процеси через вени можуть проникати в печеристу пазуху порожнини черепа.

Сльози утворюються в сльозовій залозі, яка розміщена у верхньозовнішньому куті очної ямки. Вивідні протоки сльозової залози відкриваються в сполучнооболонковий мішок. У товщі сполучної оболонки розсіяні додаткові сльозові залози — залозки Краузе.

Сльоза, що надійшла в сполучнооболонковий мішок, під дією власної маси і частково через моргання опускається по оку, зволожує його і накопичується між задньою поверхнею повік та передньою поверхнею рогівки в сльозовому струмку та сльозовому озері. Звідти через сльозові точки (переважно через нижню) сльоза надходить у сльозові канальці завдяки їхній усмоктувальній дії та накопичується в сльозовому мішку. Під час рухів повік сльоза зі сльозового мішка виштовхується в сльозово-носовий канал та порожнину носа.

Секрет сльозової залози — сльоза — є прозорою рідиною. Вона, крім незначної кількості білкаяа мінеральних речовин, містить речовину лізоцим, що справляє виражену бактерицидну дію, у звичайних умовах для зволоження ока достатньо тієї кількості сліз, яку виділяють додаткові залозки Краузе. Основна залоза починає функціонувати тоді, коли вона подразнюється рефлекторно внаслідок захворювання ока або під впливом психічних моментів (під час плачу).

Кон'юнктива (сполучна оболонка) — тонка сполучнотканинна оболонка внутрішньої поверхні повік та переднього відділу очного яблука. Вона складається зі сполучних оболонок повік, перехідних складок і очного яблука, що утворюють сполучнооболонковий мішок. Його вміст у разі закритих повік — до 2 крапель рідини. У нормі кон'юнктива блискуча, прозора, гладенька, блідо-рожевого кольору. Рогівку вона вкриває в дещо зміненому вигляді. Функції кон'юнктиви: захисна, механічна, бар'єрна, зволожувальна, всмоктувальна, трофічна.

Кровопостачання здійснюється по гілочках від артерій повік, а також за допомогою розвинутої мережі лімфатичних судин, які від ділянки лімба тягнуться до передвушних і підщелепних лімфатичних залоз. Іннервація кон'юнктиви відбувається за рахунок закінчень першої і другої гілок трійчастого нерва. У кон'юнктиві найчастіше розвиваються запальні процеси.

У дітей першого року життя кон'юнктива сухувата, тонка ніжна, малочутлива з незначною кількістю субкон'юнктивальної тканини. Тому в таких дітей треба часто проводити профілактичні огляди кон'юнктиви для виявлення сторонніх тіл, які за тривалого перебування можуть спричинити пролежні та виразки.